Надруковано:
Свистунов С.В. Комунікаційні фактори міжконфесійних відносин // Релігійна свобода. Спецвипуск – 2008: Теоретичні і практичні виміри оптимізації міжконфесійних відносин. Колодний А.М. (голов. ред.) [та ін.]. – К., 2008. – С. 46-54.
(С. 46)
Сергій СВИСТУНОВ (Київ)
КОМУНІКАЦІЙНІ ФАКТОРИ МІЖКОНФЕСІЙНИХ ВІДНОСИН
Будь які міжконфесійні відносини в Україні передбачають комунікацію між суб’єктами відносин. Вчення про комунікацію виникло в свій час на противагу теорії суспільного договору (Т.Гоббс, Ж.Ж.Руссо та ін). Представники теорії комунікації К.Ясперс та інші протиставляють суспільний договір як угоду, учасники якої обмежені зовнішніми зобов’язаннями і духовно роз’єднані, комунікації як свідомо встановлюваній взаємозалежності людей, вищій формі зв’язку між ними.
Міжконфесійні відносини не завжди можуть отримати “статус” комунікації, а лише за умови встановлення зворотного зв’язку. Добровільного зворотного зв’язку, адже потрібно “свідомо встановлювати взаємозалежність людей”. Тобто комунікацією є діалог, бесіда, спільна діяльність тощо. Односторонні звертання та звинувачення не підходять під поняття комунікації. Наприклад, ми не бачимо у стосунках ієрархів УПЦ КП і УПЦ МП означень
(С. 47) комунікації, проте на місцевому рівні вірні цих церков спокійно спілкуються, підтримують комунікативний зв’язок.
Комунікація діалогічна, але вектор комунікації визначається метою комунікації і задається ініціатором або координатором комунікації. Саме тому у міжконфесійних відносинах головною є роль керівника, ініціатора і організатора комунікації. Саме він зі своїми підлеглими планує певні дії, організовує процес міжконфесійних відносин, мотивує себе і учасників комунікації до діалогу, а також контролює ход і наслідки реалізації комунікації. Саме від керівників українських церков і тих, хто має на них вплив як всередині так і ззовні залежить успішність міжконфесійних комунікацій.
Конфесії, церкви повинні бути зацікавленими у: по-перше, обміном, а відтак, передачею своєї інформації конфесіям з тотожним віровченням, конфесіям з близьким віровченням, конфесіям, що відносяться до однієї з ними світової релігії і конфесіям, що відносяться до різних світових релігій. По-друге, у спільній діяльності віруючих, територіальних громад, регіонів, а також на національному або державному рівні, на міждержавному рівні та на глобальному рівні.
Міжконфесійні відносини, які відбуваються в Україні за допомогою перетину багато численних комунікаційних зв’язків, створюють поле релігійної комунікації. Проте таке поле комунікації має дуже складну структуру. Якщо уявити, що всі понад сто українські конфесії спілкуються одна з одною, а кожна з усіма, то ми не зможемо навіть за допомогою формальної математичної логіки вирахувати або накреслити усю цю систему. Крім того відбувається комунікація не тільки на рівні ієрархів церков, а й на рівні середньої ланки священиків, і на рівні звичайних віруючих.
Відтак таке завдання не стоїть перед нами. Метою роботи є визначення місця комунікацій у міжконфесійних відносинах в Україні і основних параметрів структури поля міжконфесійних комунікацій, що складається.
Українські церкви на практиці спілкуються з дуже обмеженим колом конфесій. Чим ближче віросповідання, догматика конфесій, тим більше їх горизонтальне спілкування, на побутовому рівні, у родинно-клановому, сусідському та виробничому мікросередовищі. Спілкування на рівні ієрархів залежить суттєво від політичних уподобань і адміністративного тиску держслужбовців і політичних партій тощо. Навіть у різних областях України ми бачимо відмінності у спілкуванні одних і тих же конфесій.
Комунікації бувають міжособистісні і міжцерковні, або комунікація, яка відбувається між релігійними організаціями як суб’єктами. Вони можуть бути як формальними так і неформальними. В процесі комунікації використовується мова богослужіння, побутова мова як вербальна, так і невербальна – атрибутика, символіка, одяг, жести, пози, інтонації голосу тощо. До невербальної мови відноситься і архітектура церков. Сотні християнських деномінацій спираються на одне і теж саме вербальне джерело – на Біблію. Проте сприйняття християнської віри в різних конфесіях опосередковується перш за все невербальними аспектами комунікації.
На міжконфесійних комунікаціях в Україні позначається близькість конфесійна, історична, територіальна, соціальна, етнічна, психологічна. Крім внутрішніх умов все більше значення мають зовнішні фактори: політичні, економічні, міжнародні, глобальні.
Комунікаційні процеси у релігійному полі. В період кардинальних трансформацій з 1989 по 1995 роки відбулося масове навернення до релігії тисяч і мільйонів людей. Більшість українців пішли до православ’я й греко-католицизму, у відповідності з віруваннями своїх пращурів і своєю ментальністю. Тому у церков було головне завдання: як то справить з напливом людей. Не було гострої потреби використовувати якісь то сучасні складі комунікаційні теорії і технології, комунікаційні процеси були хоч і потужними, але екстенсивними, спонтанними. Міжконфесійні комунікації були мінімальними. Переймалися перш за все боротьбою за матеріальну базу, за володіння
(С. 48) існуючими церковними будівлями. Тому у міжконфесійних відносинах домінували конфлікти.
Саме цим скористалися закордонні, перш за все протестантські конфесії. Зняття штучних ідеологічних, політичних і юридичних обмежень для вільного функціонування релігійних комунікацій призвело як до суттєвого розширення поля комунікацій традиційних церков, так і до “накриттю” України релігійними полями комунікації закордонних конфесій. Відтак після встановлення закордонними церквами перших комунікаційних зв’язків з мешканцями нашої країни, вони збільшили інформаційний потік на територію України (українське поле релігійної комунікації), сформували вторинні комунікаційні центри в Україні і розширяють свої конфесійні комунікаційні поля. Вони мають різний рівень впливу. А.М.Колодний говорив вже сьогодні про національно-конфесійні об’єднання євреїв, німців, які все частіше відчувають себе представниками Ізраїлю та Німеччини, а не України. Можна також згадати угорців або румунів у прикордонних районах тощо. Всі вони мають зараз організований стійкий комунікаційний зв’язок зі своїми країнами. Відтак деформуються і зменшуються поля релігійної комунікації традиційних для України церков і взагалі українське поле релігійної комунікації.
Поле релігійної комунікації можна уявити у вигляді сфери інформаційного контакту і взаємодії. Зазвичай, канали, що транслюють інформацію, виходять за межі комунікаційного поля і займаються пошуком потенційних комунікаторів. На індивідуальному міжособистісному рівні сприяє цьому латентна релігійність, котра з точки зору комунікаційних процесів уявляється у вигляді потенційної внутрішньої готовності сприйняти релігійні комунікації при певних зовнішніх умовах і відповідному внутрішньому стані. Може також відбуватися переорієнтація людини з поля комунікації однієї конфесії до іншої. Це може сприйматися ззовні як раптова зміна орієнтирів, так і повільна, тому що діяльність комунікаційних полів непримітна іноді навіть для самого об’єкта комунікації.
Зрозуміло, що переконанні віруючі є генераторами отих векторів комунікації, є агентами впливу і провідниками міжконфесійних відносин. На міжцерковному рівні ми бачимо зовсім інший механізм взаємодії.
Поле комунікації можна визначити спрямованістю і силою дії векторів комунікації. Розум, його «воля до комунікації» [Ясперс К. Философская вера // Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1991. – С. 442] утворює і формує вектор комунікації та викликає струм комунікації. Сума векторів комунікації і складає поле комунікації.
Для Карла Ясперса комунікація – центральне поняття всього світорозуміння. У нього “розум становиться дієвим” і як знаряддя екзистенції шукає зв’язок, “придає широту і тонкість слуху, гнучкість у готовності до комунікації, здатність до перетворення у нових дослідах”. І саме “розум потребує безмежної комунікації, він сам – тотальна воля до комунікації» Таким чином “розум пробуджує витоки що дрімають, звільняє приховане, допускає справжність боротьби» [Ясперс К. Философская вера. – С. 441-442].
Людський розум проявляє спрямований інтерес до комунікації, формує “тотальну волю” до “безмежної комунікації”. Розум, воля і, додамо, почуття певним чином спрямовані і мають характер векторів. Результуюча ціх пов’язаних, проте часто різноспрямованих векторів – дух, котрий також має характер вектора. Находимо такий вектор у Івана Франка – «дух, що тіло рве до бою».
Процес комунікації дуже сильно залежить від каналів комунікації. Їх здатність транслювати на певну відстань повідомлення визначає межі можливої організації. Важливу роль мають потужність каналів комунікації безперебійність і системність. Які ж саме канали комунікації ми маємо у нашому випадку?
До специфічних каналів комунікації можна віднести участь представників конфесій у конференціях, круглих столів, святкувань, державних заходах тощо.
(С. 49) В українському суспільстві за сучасних умов відбувається швидка трансформація комунікаційного простору як в релігійному соціумі в цілому, так і в окремих групах. Головними чинниками існування релігійного соціуму являються, як відомо, свідомість, діяльність і спілкування. Культура міжконфесійних відносин, яка створюється в нашій країні, детермінована перш за все особливостями свідомості, особливостями діяльності і специфікою спілкування конфесій, що населяють Україну, тобто особливостями релігійного поля комунікації.
Разом з тим відомо з фундаментальних досліджень М. Вебера і деяких інших вчених, що існує достатньо стійка релігійно-культурна специфіка в діяльності і спілкуванні і, відповідно, свідомості. Достатньо порівняти спосіб життя татар-мусульман і православних росіян і українців в умовах одного і того ж Криму. Проте існують певні відмінності і в середині однієї світової релігії. Так, існує багато непорозумінь між віруючими традиційного православ’я і протестантами баптистами чи адвентистами, неохристиянами-харизматами або єговістами тощо. Тож для повного і адекватного аналізу суспільної свідомості, суспільної діяльності і спілкування в різних прошарках і колах соціуму важливо враховувати суттєві етноконфесійні відмінності народу України. Ця тенденція в умовах глобалізації і пришвидшення міграції проявляється все більш чітко.
В процесі комунікації діяльне/бездіяльне спілкування соціуму України створює певну суспільну свідомість. Зміст і направленість свідомості визначають майбутні духовні здобутки даного соціуму, певної спільноти. Соціальні почуття і розум певної групи чи соціуму взагалі діють взаємопов’язане і постійно створюють нові і нові елементи свідомості, які складаються в складну мозаїку суспільної свідомості. Механізм освоєння інформації в процесі комунікації пояснює І. Кант: “Кожне наше знання починає з почуттів, переходе потім до розсудку і закінчується в розумі, вище якого нема в нас нічого для обробки матеріалу споглядання і для підведення його під вищу єдність мислення” [Кант И. Сочинения. – М. – 1964.- Т. 3. – С. 340.].
Спираючись на розуміння Канта, слід вважати, що формування поля комунікації починається за допомогою дії вектору почуттів. Відомо, що релігійність українців дихає почуттями. Тому вони досить активно включаються у формування релігійного поля комунікації і досягають при цьому високого рівня релігійності. Українське традиційне православ’я, відтак, скоріше спирається на ірраціоналізм, ніж на раціональні кроки і дії.
Проте успіх комунікації, як і будь-якої взаємодії зрештою залежить від холодного розуму і активних вольових зусиль. Так, католицька церква і християнство взагалі намагаються ставити на перше місце розум і підкоряти йому почуття. В своїй філософській праці кардинал Кароль Войтила свого часу писав: “Розум – головна енергія людської природи і головний її володар” [Войтыла К. Основания этики // Вопросы философии. 1991.-.№ 1. – С. 35.]. Проте не все так просто, тому що далі він визнає: “Розум і воля з трудом здійснюють свою владу – інакше не було б взагалі можливим моральне благо, ціль нашої природи” [Войтыла К. Основания этики. – С. 37].
Так, почуття досить часто потрібно підкоряти, керувати ними. Якщо розум достатньо критичний, то почуття особи, певної соціальної групи будуть ціле-спрямовані, спрямовані до соціально значимої і етично виправданої цілі.
Якщо знов звернутися до роботи К.Войтили, то слід відмітити, що спрямованість волі до виконання морального обов’язку відноситься і до першого і до другого випадку: “Моральний обов’язок тісно зв’язаний з волею, співвідноситься з нею, від неї походить. Воля до виконання обов’язку виражає основну потребу людства, його моральне “бути чи не бути”. Тому обов’язок і зв’язаний з певним зусиллям. Лінія напруги проходить між тим, що я єсмь, й тим, чим я повинен бути, а володіє нею воля” [Войтыла К. Основания этики. – С. 36.].
Важливо визначити найкращу “лінію напруги … між тим, що я єсмь, й тим, чим я повинен бути”, визначити оптимальний шлях досягнення бажаної мети. На наш погляд, “лінія напруги” Кароля Войтили зв’язана з вектором духу.
(С. 50) Надзвичайно складним є поняття духу. Дехто сприймає його на кшталт Святого Духу як певну даність від Бога. Проте навіть такий релігійний філософ як Шпет Г.Г. вважав, що “дух створюється”. Він писав: “Дух – не метафізичний Сезам, не життєвий еліксир, він реальний не “в собі”, а в визнані. “В собі” він тільки пізнається, в собі він тільки ідея. Культура, мистецтво – реальне здійснення, творчість. Дух створюється” [Войтыла К. Основания этики // Вопросы философии. 1991.-.№ 1. – С. 36.].
Таким чином, за Шпетом “дух створюється” в творчому комунікативному процесі в різних галузях діяльності людини. Відтак завдяки релігійним комунікаціям створюється і релігійна духовність та встановлюються доброзичливі толерантні міжконфесійні відносини.
Проте самі по собі розвинені і толерантні релігійні почуття, розум або свідомість не створюють міжконфесійне порозуміння. Необхідні ще спілкування та спільна діяльність. А спілкування (комунікація) і діяльність (управління діяльністю) відбуваються за допомогою вольового акту.
Тому саме воля до комунікації визначає успіх міжконфесійних відносин в Україні. І ті релігійні організації, які не тільки розуміють значення каналів комунікації, а й практично реалізують волю до комунікації досягають найбільшого успіху. Визначальним фактором комунікативного взаємопорозуміння релігій стає релігійний менеджмент, який вміє спланувати, організувати і забезпечити діяльність каналів комунікації.
Найчастіше саме церкви і релігійні організації, що відносяться до світових релігій і являються провідниками міжконфесійних комунікацій. І дуже успішно використовують вони численні канали комунікації. Декілька останніх прикладів. Так у Києві 17 вересня відбулася конференція християн-журналістів євангельсько-баптистського братства на тему «Інформаційне служіння: сучасне бачення». У зустрічі взяло участь 30 осіб: керівників обласних інформаційних відділів, редакторів ЗМІ євангельських християн-баптистів тощо. У ВСЦ ЄХБ наголошують на виключній важливості медіа в служінні церкви [Релігійні мас-медіа та Інтернет. – [Електронний ресурс]. 19.09.2008. – http://www.risu.org.ua/ukr/news/article;24715/%5D.
Як повідомили євангельські християни баптисти, “значний резонанс у світі одержав перший молодіжний конгрес Євро-Азійської баптистської федерації, який проходив 26-30 серпня в Одесі. Понад 3000 молодих людей із 15 країн колишнього Радянського Союзу взяли участь у цій зустрічі, що пройшла під девізом «Хай будуть усі одно, нехай увірує світ!». [Організатори першого молодіжного конгресу Євро-Азійської баптистської федерації наголошують на великому успіху заходу. – [Електронний ресурс]. – (http://www.risu.org.ua/ukr/news/article;24489/)%5D.
Керівники Церков і релігійних організацій, які дислокуються в м. Києві, висловили невдоволення роботою українських мас-медіа на своєму зібранні 8 вересня 2008 р. У своєму Зверненні до Президента України релігійні провідники столиці наголошують: «Ми, учасники розширеного засідання Київської міської ради Церков і релігійних організацій, висловлюємо свою глибоку стурбованість розгорнутою через засоби масової інформації кампанією та інші форми впливу на громадську свідомість, направленою проти цілого ряду релігійних організацій та їхніх духовних лідерів», – такими словами розпочинається які 8 вересня засідали в мерії. [Керівники Церков і релігійних організацій висловили невдоволення роботою українських мас-медіа. – [Електронний ресурс]. – (http://www.risu.org.ua/ukr/news/article;24504/)%5D.
Етнічні, політичні та цивілізаційні чинники міжконфесійних комунікацій. В наш час жодна релігійна, етнічна чи соціальна група не може бути ізольованою. Збереження культурної, етнічної чистоти кожної групи стало глобальною проблемою. І християнство в цьому процесі відіграє амбівалентну роль.
Глобалізація і відповідний розвиток комунікацій приводить до конвергенції у релігійній сфері, що об’єктивно відповідає інтернаціоналістичній сутності християнства. І цей процес активно підтримують країни Заходу і транснаціональні компанії, які там
(С. 51) базуються. Розвиток міжконфесійного комунікативного зв’язку і транскультурні взаємини призводять до трансформацій, що пришвидшуються завдяки цілеспрямованим змінам і інноваціям. Всередині релігійних організацій відбуваються швидкі зміни, опосередковані глобалізацією, зовнішніми культурними й соціально-економічними змінами.
Глобалізація як сучасне комплексне явище має, безумовно, чимало попередників. До глобальної, всесвітньої, всеосяжної планетарної і, навіть, вселенської влади прагнули володарі великих імперій і безліч політичних та релігійних авантюристів.
Кожна ідеологія, яка має претендує на абсолютну істину прагне також до абсолютної влади. Такими ідеологічними системами і являються релігії в центрі яких Абсолют – Бог. А, відтак, релігії, в межах свого розповсюдження прагнуть доказати свою істинність і абсолютність. Релігії, які вважаються світовими – християнство і іслам – відкрито прагнуть світового панування. Їх прагнення – розповсюдити свою віру на весь світ для встановлення Царства Божого (християнство) або всесвітнього Халіфату (іслам). Тому найчастіше у міжконфесійних відносинах вони шукають можливість свого посилення за рахунок конкурентів.
Ще однією світовою релігією є буддизм. Проте в основі його ідеології нема абсолютного Бога. Однак і буддизм має ознаки глобалізму, якщо виходити з визначення глобалізації М.Уотерса. Він визначає глобалізацію як соціальний процес, у ході якого стираються географічні кордони соціальних і культурних систем, а населення все більше усвідомлює зникнення цих кордонів [Цит. за Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. – К.; 2002. – С. 1.]. Саме такий процес усунення соціальних і національних перешкод для глобальної комунікації закладено в буддизмі, а також в християнстві і ісламі. Найчастіше саме церкви і релігійні організації, що відносяться до світових релігій і являються провідниками міжконфесійних комунікацій.
В наш час ми стали свідками зростаючого процесу глобалізації, яку можна визначити, по-перше, як зростаючий взаємозв’язок усіх суспільних груп світу між собою і процес визнання цього і, по-друге, як діяльність, коли все, що відбувається в одній суспільній групі, справляє зростаючий вплив на інші суспільні групи планети. В релігійному світі все більше подій мають глобальний характер і все частіше і вагоміше глобальні події впливають на міжконфесійні відносини в Україні.
Глобалізація стала сценою міжконфесійних комунікацій і транскультурних взаємин. В наш час жодна релігійна, етнічна чи соціальна група не може бути ізольованою. Збереження культурної, етнічної чистоти кожної групи стало глобальною проблемою. І християнство в цьому процесі відіграє амбівалентну роль.
Інформаційна революція спонукає до кардинальної трансформації релігійно-церковної діяльності. Саме завдяки новим інформаційним технологіям релігія може стати більш доступною для віруючих. Україна й світ є свідками величезної міжконфесійної конкурентної боротьби за контроль над Інтернетом і іншими каналами комунікації, які дають можливість глобального впливу.
Схильність до активних міжконфесійних комунікацій і відкритість до процесу глобалізації визначають рівень трансформації християнської конфесії. Протестантські конфесії, а також католицизм, у своїй діяльності по заохоченню традиційних віруючих спираються на глобальні об’єднуючі процеси, інтернаціоналізм і розвинені багатоканальні комунікації. Релігійне поле України поступово трансформується в напрямі активної конкуренції конфесійне забарвлених релігійних об’єднань за інтересами. Зміни в конфесійній карті поступово трансформують свідомість і переорієнтовують дух народу України.
Інтернет як важливіший канал міжконфесійної комунікації. Глобальна інформаційна революція спонукає до кардинальної трансформації релігійно-церковної діяльності. Саме завдяки новим інформаційним технологіям, і перш за все Інтернету, релігія може стати більш доступною для віруючих.
Сотні років православ’я закидало католицизму (і навпаки) звинувачення в прозелітизмі, в незаконній агітаційно-пропагандистській діяльності на своїй канонічній
(С. 52) території. Заборона прозелітизму можлива лише в тоталітарному суспільстві за умов домінування ієрархії в управлінні і контролю за комунікаціями. Проте в Інтернеті вже не існує таких кордонів. Прозелітизмом тут фактично будуть займатися всі, хто розташує свою інформацію в Мережі.
Інтернет має всі шанси створити революцію в роботі релігійних організацій. Важливо відзначити й те, що Інтернет-простір максимально відкритий і конкуренція в ньому найближчим часом набуде великої жорстокості. Деякі церкви поспішають зайняти в Мережі щонайбільший сектор, в тому числі й нерелігійний.
Відомий вислів “Хто володіє інформацією, той володіє світом”, стає все більш реальним. Глобалізація інформації і глобалізація економіки створили нові аудиторії для сучасних інформаційних потоків, аудиторії, які мандрують в Інтернет-просторі. Вчені і фахівці стверджують, що глобалізація інформаційних комунікацій об’єднає людство, створить не тільки загальне інформаційний, але й культурний, економічний, політичний простір. В цьому процесі шукають своє місце і церкви. Перед, безумовно, ведуть ті із них, хто мають певний досвід роботи з електронними ЗМІ на Заході, активно включені в конкурентну боротьбу.
Швидкими темпами розвивається Мережа і в Україні. Інформаційна революція спонукає до кардинальної трансформації релігійно-церковної діяльності. Саме завдяки новим інформаційним технологіям релігія може стати більш доступною для віруючих. Цінність Інтернету визначається насамперед демократичною й глобальною концепцією формування Інтернет-простору. Відбувається і відповідний злам стилю життя. Етнічні церкви поступово замінюються такими релігійними об’єднаннями за інтересами, які дістають можливість для розвитку саме завдяки розвиненим комунікаціям.
Можна зробити висновок, що поширення інформації про релігію і певну релігійну діяльність потребує, по-перше, щоб самі церкви прикладали для цього значні зусилля, по-друге, щоб вони були постійними. По-третє – інформація має бути орієнтованою на певну аудиторію (особу), бути привабливою й цікавою для неї. Як бачимо, глобалізація в релігійній діяльності спирається на автономізацію й індивідуалізацію віруючих.
Значення сучасних каналів комунікації для міжконфесійних відносин можна було побачити на прикладах візиту очільників православних церков на 1020-річчя Хрещення Русі. Візит голови Ватикану в Україну також супроводжувався трансляцією в мережі Інтернету в реальному часі. Безпрецедентною була й трансляція по українському телебаченню, хоча католицькі функціонери ще й дорікали нашим організаторам у недостатності агітаційно-рекламного забезпечення, як-то: плакатів, оголошень, листівок, брошур та ін.
Розширення транскультурних комунікацій, міжкультурних зв’язків відповідає прискоренню процесу глобалізації. Відповідно визначається і рівень трансформації певної християнської конфесії. І, навпаки, культурний і національний ізоляціонізм гальмують глобалізаційні процеси. В такій ситуації трансформації релігій, традиційних для даної нації, не відбуваються. Такі тенденції стають домінуючими, визначальними у тому чи іншому регіоні.
В наш час жодна конфесійна чи етнічна група не може бути ізольованою. Тож неможливо ігнорувати існування інакомислячих, людей інших національностей і рас. Толерантне співіснування різних етнорелігійних груп стає загальновизнаною нормою і повинно стати ґрунтом для мирного співіснуванням.
Міграційні комунікації як фактор міжконфесійних відносин. Демографічні зміни в умова глобалізації приводять до трансформації і зсувів в релігійності. Зміни чисельності населення в більшу або меншу сторону, зміни напрямів міграційних потоків, еміграція та імміграція – все це викликає суттєві зміни в міжконфесійних відносинах в Україні, в полі релігійних комунікацій.
Достатньо приїхати в українське село сім’ї або навіть одній людині із Пакистану (Сирії, Судану тощо), як комунікаційний простір в цьому населеному пункті кардинально
(С. 53) трансформуватиметься. В наш час глобалізації і пришвидшення міграційного переміщення народів по всій землі такі явища стали дуже розповсюдженими.
Проблема заключається в тому, що зміни в чисельності населення, масові переміщення економічних біженців із Індії, Пакистану, Афганістану, Китаю, В’єтнаму, інших арабських та африканських країн в бік багатої Європи викликають суттєві трансформації в існуючому полі етноконфесійних комунікацій в Україні. Навіть повідомлення ЗМІ про затримання нелегалів із Азії на кордоні в Закарпатті викликає, частіше за все, хвилі негативних емоцій в усьому комунікаційному просторі не тільки України, але й у країнах ЄС.
Важливим проявом глобалізації є екстериторіальність глобалізованої релігії. “Релігія в епоху глобалізації все менш прив’язана до тієї чи іншої території. Можна сказати, що вона функціонує поверх традиційних конфесійних, політичних, культурних і цивілізаційних кордонів. Сучасна глобалізована релігія екстериторіальна. Це забезпечується технічними можливостями електронних ЗМІ і Інтернету, свободою міграції. Релігія відривається від історичних коренів, становиться все більш транснаціональною, трансетнічною. Прикладами такого роду глобальних релігій частіше всього вважаються протестантські євангелічні церкви, п’ятидесятників, рух “нью-ейдж”, бахаїзм і деякі інші” [Александр Агаджанян. Эпоха портативной веры. Религии отрываются от исторических корней и вступают в свободную конкуренцию. – НГ-Религии. 05 апреля, 2006. – [Електронний ресурс]. – (http://www.religion.ng.ru/)%5D.
О. Агаджанян в своєму прикладі вказав лише на неохристиянські конфесії та на нечисленні екзотичні інтернаціональні релігії і вірування, які породженні глобалізаційними процесами і доповнюють палітру вільного релігійного ринку для західної людини. Неорієнталістичні вірування мають деяке поширення в серед інтелігенції в урбанізованому середовищі. Відтак в міграційному процесі вони себе практично не проявляють. Вони перетинають кордони віртуально за допомогою Інтернету і електронних ЗМІ. На місці впроваджують нову віру місіонери.
Проте в міграційному процесі помітні численні групи переселенців з ісламських, буддо-конфуціанських країн, а також з Індії. Міграційні проблеми виникають саме з численними традиційними релігіями з тих країн, де велика народжуваність населення.
Глобалізаційні процеси призвели до стискування світу в єдине ціле. Це стало вже фактом, який не можна заперечити або усунути. Будь яка уява про замкнуті простори і кордони “на замку” перетворилась у фікцію. Це стискання зіштовхує релігії обличчя до обличчя і створює нові проблеми у міжконфесійних відносинах в Україні.
Людина, що їде до багатої країни хоче швидше адаптуватися за місцевих реалій, адаптуватися до соціального і культурного середовища. Саме такий підхід продовжує домінувати в Європі. Так саме розмірковують, зазвичай, і в Україні. Проте мігранти буддисти, конфуціанці і синтоїсти не поспішають в християнських країнах до православних, католицьких або протестантських церков. Етноконфесійний сплав арабів, іранців, пакистанців, турків, китайців, японців тощо, що був випробуваний не одним століттям, витримує тиск глобального суспільства. В сучасному демократичному суспільстві, де домінує плюралізм, вони створюють і активно використовують усталені комунікаційні зони.
Можна висловити припущення щодо адаптації мігрантів до місцевих культурних і духовних традицій. Здебільше це залежить від сили духу певної спільноти – вона зазначається не освітою, або цивілізаційним рівнем. Її прояв – сильне комунікативне поле етноконфесійної групи, до того ж, у мусульман головним є релігійний фактор,– етнічний. Проте найбільш сильно цей духовний фактор проявляється у арабів-мусульман (сунітів) і у іранців-шиїтів, а також у а у японців, китайців, корейців і індусів.
Російський релігієзнаваць Михайло Мчєдлов також відмічав, що “важливішою реальністю наших днів, яка пов’язана з глобалізацією, є міграція. Сучасне легальне і нелегальне “велике переселення” народів – явище дуже неоднозначне. Воно потягло за собою кризу, що важко подолати, між духовно-культурними ідентичностями корінного
(С. 54) населення і переселенців з ісламських країн” Як ми бачимо, ця проблема суто комунікативна. Далі М.Мчєдлов наголошував: “Проте неможливість інтеграції як якогось “змішання” культур і релігій не означає, – як, – що цивілізації, які побудовані на різних релігійних матрицях, не чинять одна на одне позитивного, взаємозбагачуючого впливу. Найгіршим злом для людства буде, якщо на зміну ідеологічним протиборствам часів холодної війни прийдуть зіткнення між носіями різних релігійних, культурних і етнічних ідентичностей” [Мчедлов М. Великое переселение религий. – [Електронний ресурс]. – (http://www.religare.ru/article28063.htm)%5D.
Міграційні чинники мають найсуттєвіший вплив на трансформацію етноконфесійного середовища України, яке під їх впливом може призвести до зміни “змісту” нашої їудеохристиянської цивілізації, будь то її західнохристиянського варіанту або ж її православного вияву. Міграційні виклики глобалізації ставлять обидві провідні ідеології українців в однаковий стан. Така ситуація оптимістична щодо встановлення толерантних міжконфесійних комунікацій в Україні.
Отже, одним із головних чинників становлення толерантних міжконфесійних відносин є розвиток комунікацій. Людство постійно намагається якнайшвидше досягти мети, скоротивши час на передавання інформації. Ми вже маємо швидкісні транспортні засоби і світову мережу Інтернет, які дають можливість поєднати людей в усіх кінцях світу. Водночас глобальний соціально-економічний розвиток стимулював таке зростання населення, яке значно підвищило фізичну можливість людського контакту. Ще якихось 150 – 200 років тому кожен етнос займав певну територію і знаходився від іншого на певній відстані, загальною нормою було так зване сільське, сусідське спілкування, коли обов’язком було привітатися з кожною зустрічною людиною. У наш час етноси зіткнулися, конфігурація їх розселення налягла одна на одну. Збереження етнічної, етноконфесійної чистоти стало проблемою.
/Надруковано:
Релігія в контексті соціокультурних трансформацій України. Колективна монографія / Відп.ред. – д.філос.н. Л.Филипович. – К. : Відділення релігієзнавства Ін-т. філософії НАН України, Українська асоціація релігієзнавства, 2009. – 280 с. (Українське релігієзнавство. – № 50/2009. – Бюлетень Української асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Ін-т. філософії НАН України). (У Розділі 2. Релігія в культурно-історичних процесах мій 3-й параграф: “Інформаційна цивілізація і релігія ” – С. 97-105. – 0,5 др.ар).//
Свистунов С.В.
(С. 97)
3. Інформаційна цивілізація і релігія
Кардинальні зміни в житті суспільства двадцятого століття, що пов’язані з розвитком інформаційної сфери, привели до появи концепції інформаційного суспільства, яка визначила головним фактором розвитку виробництво і використання інформації. Ця концепція являється різновидом теорії постіндустріального суспільства, основу якій заклали З. Бжезінский, Д. Белл та О. Тоффлер. На думку останнього, це суспільство постане і як найвищою ступені технічно розвинена і водночас і як антиіндустріальна цивілізація, що принесе з собою новий кодекс поведінки. Особливість інформаційного суспільства відзначив Н.Луман. «Якщо ж у понятті суспільства передбачається центральне значення панування або цінностей, – зауважує він, – то в цьому випадку недооцінюється не тільки очевидна регіональна різноманітність і комплексність комунікативних зв’язків, але й, в першу чергу, та степінь, в якій “інформаційне суспільство” децентралізоване, але пов’язно комунікує у всесвітньому масштабі завдяки своїм мережам – тенденція, яка завдяки комп’ютеризації в близькому майбутньому, безумовно, буде лише посилюватися [Луман Н. Л. Общество как социальная система. – М., 2004. – С. 27].
Чому ж такий привабливий синдром, що позначений терміном «інформаційне суспільство»? Н. Луман відповідає, що «як святе в минулі часи, інформація має привабливу і відштовхуючу іпостасі. Вона й допомагає нам, і породжує в нас невпевненість. Відтак інформація являється парадоксальною комунікацією: вона породжує водночас і впевненість, і невпевненість. [Н.
(С. 98)
Луман. Решения в «информационном обществе». – http://www.soc.pu.ru/publications/pts/luman_i.html%5D
Ми, звичайно, розуміємо інформаційну цивілізацію як суспільство, в якому все більше робочого і вільного часу витрачається на виробництво та споживання інформації. Відтак церква і є, напевно, найдавнішою організацією, яка все життя займалася виробництвом і розповсюдженням релігійної інформації. Адже їй іманентні все завдання і можливості інформаційного суспільства. Тому в інформаційній цивілізації, яка нині формується, релігії, релігійним організаціям найдеться чільне місце.
Дослідник проблем інформаційної цивілізації О.П. Савруцька відзначає, що «світосприйняття, яке склалося ще на зорі людської історії і розділяло світ за принципом “свій – чужий”, “ми – вони”, в сучасних умовах інформаційного суспільства вступило в нову фазу розділення світу або за культурно-територіальними ознаками (Схід-Захід), або конфесіональним (світ християнський – західний християнський і православний, мусульманський, а також інші модифікації подібного напряму), або за культурним чи цивілізаційним параметром (західна, латиноамериканська, африканська, ісламська, китайська, індуїстська, православна, японська), або ж за рівнем економічного розвитку (Північ – Японія – Південь)» [Савруцкая Е.П. Феномен коммуникации в современном мире // Актуальные проблемы теории коммуникации. Сб.науч.трудов. – СПб., 2004. – С. 76].
Відтак можна сказати, що глобальні інформаційна цивілізація породила або стимулювала виникнення поділу світу за культурно-територіальними, конфесійними, культурними чи цивілізаційними ознаками. Інформаційна цивілізація кардинально змінила коло комунікацій людини. Міжособистісна і групова комунікація поступилася місцем організаційній, а тепер вже домінує зовнішня комунікація. Її можливості, її вплив став не тільки глобальним, а й безмежним, точніше, – вселенським. І усвідомлення цього стало сьогодні всезагальним.
П’єр Тейяр де Шарден ще на початку Другої світової війни так пояснював нові можливості людини: «Відтак завдяки спільним зусиллям і психічній проникливості люди почали проникати одне в одного, а їхній розум (загадковий збіг обставин) став взаємно стимулювалися близькістю. Поступом свого розширення, неначе самостійного, кожен з них розширював свій вплив на цій Землі, яка відтак дедалі меншала. Чим же спричинений сьогоденний пароксизм? Пояснення давалося не один раз. Внаслідок винаходу залізниць, автомобіля й аероплана фізичний вплив людини, раніше обмежений відстанню в кілька миль, тепер поширився на сотні і тисячі миль. Навіть більше – завдяки позамірному біологічному ефекту, породженому відкриттям електромагнітних хвиль, кожний індивідуум стає відтепер (бажає він того, а чи ж ні) водночас сущим на морі й суходолі, у кожному куточку планети» [Шарден, Пьер Тейяр де. Феномен человека. – М., 1987. – С. 191 ].
Саме оця комунікаційна всюдисутність індивідууму водночас «на морі й суходолі, у кожному куточку планети» створила об’єктивну основу
(С. 99)
глобалізаційним процесам, а відтак дала можливість кожній активній релігії стати вселенською. І ми бачимо як щоразу з’являються нові релігії (кришнаїти, бахаї, кабала, мормони, харизмати тощо), які широко використовують інформаційні технології й охоплюють своїм впливом практично весь світ інформаційної цивілізації.
Згідно з теологічною теорією Тейяра де Шардена, “Христос як “вселенське животворче начало” іде на чолі творчих змін релігійної і нерелігійної духовності, прогресивної людської думки взагалі, ноосфери. Він “завжди проводить справу зосередження в Собі, очищення, спрямування й одухотворення загального процесу піднесення свідомостей, у які Він увійшов Сам. Через безперервній дії сопричастя і підвищення Він поєднує Себе з цілковитим психізмом Землі. І тоді, каже нам ап. Павло: “Хай буде Бог в усьому” (І Кор. 15, 28). Воїстину це найвища форма “пантеїзму”, без будь якого сліду отрути, що примішується, і без знищувального викривлення” [Тейяр де Шарден П. Феномен христианства // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М., 1990. – С. 101].
За Тейяром де Шарденом, в світі, який духовно конвергує, енергія Христова покриває будь-яку зявлену потребу, зокрема і глобальні, і потребу в комунікаціях. Тому не дивно, що людський витвір Інтернет освячено й його застосовують практично всі церкви світу – християнські, буддистські, язичницькі тощо. Для пропаганди свого віровчення і діяльності конфесії вдаються за допомогою до місцевих ЗМІ і глобальних телекомунікаційних мереж.
/Відкореговано до…// Відомий канадський дослідник і провісник електронного «глобального села» Маршалл Мак-Люен використав ідеї неординарного католицького філософа Тейяра де Шардена в своїй технократичній теорії. Він відзначає, що «люди письмової культури, яким притаманний критичний розум» не розуміють «його теорію про космічну оболонку-мембрану, яка замкнулася навколо земного шару завдяки розширенню різних чуттів за допомогою електрики. Така екстерналізація наших чуттів створює те, що Шарден називає «ноосферою», або глобальним технологічним розумом. Замість того, щоб перетворитися на Александрійську книгозбірню, світ став комп’ютером, електронним мозком, так само як це віщує не дуже глибока наукова фантастика» [Мак-Люен М. Галактика Гутенберга: Становлення людини друкованої книги. – 2-е вид., перероб. / Пер з англ. А.А.Галушки, В.І.Постникова. – К.: Ніка-Центр, 2008. – С. 52-53].
Інформаційна цивілізація спонукає до активної конкурентної боротьби релігійних організацій і передбачає нескінченну гонитву за інноваціями, удосконаленнями, винаходами в своїй сфері діяльності. Тому зрозуміло, що сучасна, адаптована до глобальних процесів, людина відчуватиме себе комфортно в церкві, яка не відстає від вимог часу і в якій постійно відбуваються якісь зміни. Церква, аби не втратити вплив на своїх віруючих в умовах інформаційної цивілізації, повинна мати постійний комунікативний зв’язок з ними, де б вони не перебували. Треба, щоб її голос почули, бо ж інакше, з часом, вона припинить взагалі своє існування. Якщо люди не йдуть
(С. 100)
до церкви, то вона має сьогодні йти до них. Православні і греко-католицькі священики, як правило, чекають віруючих – прихожан, тобто тих, хто сам повинен приходити – у своїх храмах. Зрозуміло, багатьох потенційних віруючих вони не бачать. Особливо характерно це для великих міст, де відсутній тиск територіальної етнічної громади. Проте традиційні церкви дуже часто й “традиційно” забувають про окрему особу. Найчастіше релігійний контакт з конкретною людиною відбувається в національному колективі, саме там, де можна вплинути думкою більшості, авторитетом, де спрацьовують психологічні механізми групізму.
Традиційні українські церкви за часи своєї тисячолітньої історії розгубили досвід індивідуальної роботи в умовах індиферентизму й скепсису. Завдяки секуляризації і трансформації суспільства вони отримали можливість відродити певні навички агітаційно-пропагандистської діяльності. Усі церкви, залежно від своїх можливостей, мають доступ до ЗМІ і світової мережі Інтернет. Тож нині ми є свідками величезної міжцерковної конкурентної боротьби за контроль над глобальними каналами комунікації. Проте при цьому вже не можна вирішувати проблему традиційними шляхами, бо ж доводиться мати справу з особистістю, з її специфічними інтересами. Потрібно вести діалог з конкретною людиною, вміти відшукати певного адресата. В цій справі не допоможуть авторитарний тиск, менторський тон, зверхність, лайливість, нетолерантність.
Прояв конфесійного протистояння в сучасних умовах глобалізації несе в собі реальну загрозу соціальної й культурної конфронтації на релігійному, етнічному, мовному ґрунті. За допомогою таких завоювань інформаційної цивілізації, як глобальна система Інтернет, засоби зв’язку та масової міграції, створено єдиний інформаційно-комунікативний простір сучасного світу. Певно, що за багатьма об’єктивними ознаками повинен був би посилюватися природний потяг людей до об’єднання, гармонізації людських відносин, до вирішення багатьох соціально-економічних проблем, які стоять перед людством. «На справді ж, – як відмічає О.П. Савруцька, – багатополярність сучасного світоустрою “вивернула” нові проблеми, які орієнтовані, перш за все, на культурно-комунікативну сферу соціальної реальності. Ідеї діалогу культур, етноконфесійного консенсусу, толерантності тощо виникли у відповідь на потребу в необхідності “зняття” протистояння, що різко загострилося, держав, політик, релігій, культур і усього того багатоманіття протиріч, присутніх в наш час й присутніх у людському суспільстві протягом тисячоліть його існування» [Савруцкая Е.П. Феномен коммуникации в современном мире. – С. 77].
Інтернет дає церквам можливість здійснювати як глобальний, так і сугубо індивідуальний вплив. Адже це – найбільше в світі інноваційне інформаційно-технологічне середовище, наявність якого викликає величезний інтерес у молоді. І ним користуються вже десятки мільйонів мешканців Землі за допомогою комп’ютерів і засобів мобільного зв’язку.
(С. 101)
Отже, інформаційна революція спонукає до кардинальної трансформації релігійно-церковної діяльності. Відбувається і відповідний злам стилю життя.
В умовах інформаційної цивілізації будь-яка ідеологія, яка претендує на абсолютну істину, прагне також до глобальної влади. Такими ідеологічними системами є, зокрема, світові релігії, які в межах свого поширення – своїх цивілізаційних кордонів (поля, сфери комунікативного впливу), прагнуть довести свою істинність і абсолютність. Християнство та іслам відкрито прагнуть світового панування. Їх прагнення – розповсюдити свою віру, свою християнську або ісламську цивілізацію на весь світ з метою встановлення Царства Божого (християнство) або всесвітнього Халіфату (іслам).
Ще однією світовою релігією є буддизм, проте в основі його ідеології немає абсолютного Бога. Однак і буддизм має ознаки глобалізму, якщо виходити з визначення глобалізації М.Уотерса. Він визначає глобалізацію як соціальних процес, у ході якого стираються географічні кордони соціальних і культурних систем, а населення все більше усвідомлює зникнення цих кордонів [Див.: Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы.- К., 2002.- С. 1].
Саме такий процес усунення соціальних і національних перешкод для глобальної комунікації закладено в буддизмі, як і в християнстві чи ісламі. Глобалізм іманентний всім світовим релігіям. Проте він має неоднакові свої вияви в кожній із них. Більше того, будь яка сучасна релігія або містико-окультне вчення можуть стати глобальними за допомогою вмілого використання можливостей інформаційної цивілізації і цілеспрямованої організації їх поширення. Проте це за умови, якщо вона задовольняє певні потреби людей.
Глобалізація, яка з одного боку створена інформаційною революцією, а з іншого – глобалізаційні процеси, які запущені і скеровуються системою глобальних організацій, формують цю саму інформаційну цивілізацію. Глобалізація усуває перешкоди на шляху розвитку комунікацій, лібералізації торгівлі і розповсюдження релігій. Вона сприяє зближенню людей, стандартизації життя, трансформації національних культур і конфесій, тобто веде до змін в усіх сферах життя як на світовому, міжнаціональному, так і на національному рівнях.
На релігійному полі України визначились носії ідеї глобалізації. Це перш за все ліберальні євангелісти і різні неохристиянські течії, які керуються в своїй діяльності постмодерністською думкою і вміло користуються усіма можливостями інформаційної цивілізації. Тією чи іншою мірою їм протистоять традиційні церкви, до яких, крім католиків, греко-католиків, православних і лютеран, відносять себе баптисти, адвентисти та ін. Визначилися й активні антиглобалістські сили у вигляді найбільш фундаменталістичної частини християнства (перш за все – православ’я) та ісламу.
(С. 102)
Неоднозначно ставляться до глобалізації представники традиційних церков. Лютеранський теолог Д.Вейз із США, критикує глобалізацію, як «прояв постмодерністського екуменізму», що лише зароджується. Неохристиянські релігійні об’єднання прагнуть створити в світі «всеохоплюючу, хоча й погано визначену, глобальну єдність”. Культ єдності неодмінно веде до втрати свободи. Індивідуальність, згідно визначення, має бути подавленою, якщо необхідно досягнути єдності [Вейз Дж.Э. Времена постмодерна. Христианский взгляд на современную мысль и культуру. – С. 208]. Як бачимо, Д.Вейз солідарне відгукується на думку Маршалла Мак-Люена щодо втрати свободи особистості і негативного впливу «Великого Брата» у згуртованій інформаційними каналами глобальній цивілізації. Він, зокрема, писав: «І в той же час, коли наші почуття виходять із нас у наше середовище, Великий Брат заходить у середину. Якщо ми не усвідомимо цього процесу, одного дня ми будемо загнані в панічний страх, що так добре вписується у світ племінних барабанів, повний взаємозалежності й вимушеного співіснування. … Страх – це нормальний стан у будь-якому усному суспільстві, оскільки в ньому безперервно все впливає на все» [Мак-Люен М. Галактика Гутенберга: Становлення людини друкованої книги. – С. 53].
Потенційні можливості глобального спілкування, з одного боку і глобальні страхи, що тиснуть на психіку і розум людини, активно штовхають її до релігійно-містичних пошуків. І саме провідники інформаційної цивілізації стають час від часу заручниками своїх страхітливих фантазій. Інтернет-простір заповнений статтями, форумами і блогами, в яких учасники обговорюють проблеми виживання в часи тотальної кризи і неодмінної глобальної війни всіх проти всіх.
Активно стимулює молодь до таких думок сонм комп’ютерних ігор. Найбільш вразлива, а водночас і активна частина такої молоді вдається до практичних дій, щоб застрахувати ризики інформаційної цивілізації. Так Віктор Сергієнко, відомий в Інтернеті під ніком Кошастий, запропонував свою сільську концепцію спасіння від всесвітньої кризи, яка стала популярною серед постапокаліптично налаштованих блогерів. Він вирішив перечекати кризу інформаційної цивілізації в селі під Києвом, де купив дім ще в 2003 році. Очевидно, глобальні теракти ісламістів 2001 року і наступна війна з талібами стали головними факторами для прийняття такого рішення. Віктор з дружиною і ще декілька сімей живуть натуральним господарством. З благ цивілізації мають тільки електрику, яку використовують лише в крайній потребі. Він не відносить себе до будь-якого релігійного напряму та формулює свої основні принципи так: «спільність з природою; необхідність жити самому, не розраховуючи на допомогу згори, відсутність будь-якої загробної складової. А мораль відмінно формується і без участі якоїсь з релігій [Варламова Д. Кризис цивилизации лучше переждать в деревне // Известия в Украине. – 10 лютого 2009. «О методе выживания Кошастого» див. на сайті http://worldcrisis.ru%5D.
(С. 103)
Рух сюрвівалістів (від англійського survivalism – виживати) зародився ще у 1974 р. у США й Великобританії під впливом нафтової кризи 1973 року. Сюрвівалісти змирилися з думкою, що звичній світобудові скоро прийде кінець, тому старанно готуються до майбутньої катастрофи, а відтак роблять запаси, споруджують сховища й набувають навички, необхідні для свого захисту в умовах суцільного хаосу. Заступник директора Інституту економічних стратегій Росії Олександр Неклесса в своєму коментарі «Перехід у новий стан – це не крах» до вищезгаданої статті пише: «Глобальна криза прийшлася у саме серце економічного укладу, що розвивається – «грошової» або «інформаційної» економіки. Вперше в історії гроші можуть довільно розмножуватися – раніше вони були прив’язані до реальних даностей та матеріальних активів. Я би назвав цю економіку трансфінітною, тобто таку, що не має меж … Як античність змінилася середньовіччям, а середньовіччя – Відродженням, так ми зараз входимо у новий світ. Відбуваються революційні процеси – і в економічному плані, і в сфері політики, культури, світогляду. Це дійсно можна назвати системною кризою цивілізації. Але це не крах, а перехід у новий стан, незважаючи на те, що для декого він може виявитися трагічним» [Варламова Д. Кризис цивилизации лучше переждать в деревне].
В умовах тиску інформаційної цивілізації, що посилюється, російське православ’я активно відстоює існування в світі певної спільності православних східнослов’янських народів як самостійної цивілізації. У виступі на Восьмому Всесвітньому російському народному соборі 3-4 лютого 2004 р. Патріарх Московський і всієї Русі Олексій ІІ наголошував, що «Російська Церква… бажає служити справі єдності й загального розвитку православних народів як самостійної цивілізації, що несе світу самобутній досвід здійснення християнського ідеалу. Впевнений, що це свідоцтво може збагатити життя багатьох народів” [Церковный вестник.- 2004.- № 3].
Теоретичною базою такої політики слугували розробки сучасного Патріарха РПЦ, а тоді митрополита Смоленського й Калінінградського Кирила: “Фундаментальний виклик епохи, в яку всім нам випало жити, полягає в необхідності вироблення людством такої цивілізаційної моделі свого існування в XXI ст., яка передбачала б всебічну гармонізацію драматично різнонаправлених імперативів неолібералізму й традиціоналізму. Перед Заходом і Сходом стоїть найважливіше, але в жодному випадку не безнадійне завдання спільного віднайдення балансу між прогресом у сфері дотримання прав особи й меншин, з одного боку, і збереженням національно-культурної та релігійної ідентичності окремих народів, з іншого” [Кирилл, митрополит. Обстоятельства нового времени: либерализм, традиционализм и моральные ценности объединяющейся Европы.- http://religion.ng.ru/confessions/1999-05-26/5%5D.
Цей “цивілізаційний виклик нашого часу”, на думку богослова, православні віруючі відчувають повсюди і з надзвичайною гостротою. Митрополит Кирило стверджував, що “глобалізація, як, і інтеграція Європи,
(С. 104)
не може відбуватися на основі лише одного цивілізаційного проекту, однієї духовної парадигми, яка б влаштовувала ввесь світ, яка була б органічною щодо всього багатоманіття культурно-релігійних традицій” [Там само]. Тому слід очікувати від нового Патріарха РПЦ активних дій щодо реалізації своєї ідеї.
Комунікації доби інформаційної цивілізації все більш активно впливають на інформаційні потоки всередині самих церков. Перед церквами зараз стоїть завдання охопити своїм впливом не лише парафіян, а й всі можливі інші цільові групи, в тому числі й ті, які з’явилися внаслідок постмодерністського впливу і глобалізації. Фактично зовнішнє щодо релігійної організації оточення впливає іноді більше на процес прийняття рішень в самій організації, ніж воля керівництва. Так, локальним українським церквам приходиться конкурувати з транснаціональними релігійними структурами, які мають величезні ресурси, досвід, найсучасніші технічні засоби, в тому числі супутникове телебачення. Так діють протестантські телеканал «Надія», «Транссвітове радіо», радіоцентр «Голос надії» тощо.
Відтак формування в України інформаційного суспільства відбувається дуже складно. Велике значення має те, яким чином традиційні українські церкви зможуть і будуть здатні використовувати нові технології спілкування та сучасні технічні засоби комунікації. Зволікання деяких українських традиційних церков у переході на сучасні технології комунікації ставить їх в позицію тих, хто захищається. Але в умовах сучасного активного і агресивного поля інформації вони тим самим вибирають для себе позицію переможених.
В умовах інформаційної цивілізації відбулося розширення транскультурних комунікацій, міжкультурних зв’язків та прискорився процес глобалізації всіх без винятку активних релігій. Центральне місце займає комунікація в соціалізації, освіті й культурі. Це сприяє діалогу культур, а разом з тим створює загрозу для національної самобутності. Поява індустріальних структур у сфері релігії, безумовно, стимулює творчу діяльність і розповсюдження певної релігійної культури. Разом з тим, вони створюють серйозні проблеми і реальну загрозу для цілого ряду традиційних і регіональних церков.
“Той, хто володіє інформацією, той володіє світом”, – це вже не просто гасло, а реалії дня. В 1999 році на одній з конференцій у Відні виступив Збігнев Бжезинський. Він прогнозував, що в інформаційному суспільстві ХХІ століття нові можливості будуть спонукати переходити від користування “владою на раціональній основі”, до ірраціональних дій “на спонтанній основі шокуючих наукових можливостей удосконалення, перетворення і творення людини”. Чи буде ірраціоналізм домінувати в ХХІ сторіччі? “Шокуючі наукові можливості”, на думку З. Бжезинського нададуть причетним до влади людям нові засоби тотальне керувати кожною людиною окремо. І єдиним обмеженням стає мораль. Нові виклики майбутнього примусили
(С. 105)
досвідченого вченого сказати, що “з філософської точки зору, ми збентежені, а з релігійної – в стані невизначеності” [Див.: День. – 1999. – 17 серпня].
Виходячи з викликів часу, надзавданням науки стає необхідність визначити контури, орієнтири майбутнього життя людства. Напруження людської думки вчених, політиків, релігійних і суспільних діячів безумовно зможуть визначити гуманні цілі для людства. Утримуючи в суспільній свідомості такий позитивний образ майбутнього, ми відповідно зможемо йти своїм шляхом до визначеної цілі. Дедалі більше сучасних філософів сходяться до думки, що раціональне завоювання і підкорення світу веде в умовах техногенної інформаційної цивілізації до катастрофічних наслідків. “Від етики сили і панування – до етики ненасильництва”, – так визначився вектор моральної трансформації інформаційної цивілізації сьогодні.
Svistvs's Blog 